Всю ночь мой трак угрюмо мчался по пустыням, и засушливам местам жаркого юга страны. Наконец рассвело и я въехал в Лос Анжелес. Город еще спал. Наступало воскресенье. Сопровождая протяжными, звуковыми сигналами я задом подавал трак к огромному торговому центру. Тут меня ждали три мексиканца готовые приступить к работе. На одного из них я внимательно смотрел в зеркало, он жестами показывал мне то вправо то влево наконец он сжал кулак, я остановился. Весело посвещая моих новых друзей в детали моего долгого путешествия через всю страну, я открыл заднюю дверь и мы начали разгрузку. Я ловко заскочил в трак, быстро отстегивал ремни освобождая груз и наконец принялся за резинки. Резинками был прижат к стене небольшой поддон с ведрами. Я быстро взял за крючок очередной резинки, чтобы отцепить ее от стены как молнией понял, что держу крючок слабо. Только я его отцепил как конец резинки исчез из моей руки. Я посмотрел на мексиканцев которые стояли возле трака и ждали когда я отцеплю эти ведра. Смотрю, один мексиканец схватился за лицо в районе виска и немного согнувшись стал брести по парковке в поиске бардюра, чтобы сесть. Очевидно резинка стрельнула и ударила крючком его по лицу. Мгновенно поняв, что произошло я метнулся за ним. Я искренне умалял его простить меня и извинить. Он сел потирая висок, а его гладил по плечу. Он так кротко смотрел на меня и повторял, мне, что все хорошо. Он такой был привлекательный мужчина с кудрявыми, немного длинными волосами, что я не хотел покидать его общество. Тем более мне было жалко, что причинил ему боль. Когда все разгрузили, я взял бумаги и понес к этому мексиканцу на подписание. Еще много раз извиняясь, я попросил его расписаться и написать четко его имя. Он так и сделал. Получив от него обратно бумагу, я прочел его имя: Иисус. Я сделал ему комплимент насчет его имени, очередной раз извинился за синяк, попрощался со всеми, сел в трак и поехал прочь. Всю дорогу меня сверлила мысль что я обидел Иисуса. Я молился за него, за себя. Потом немного успокоился и понял, что есть в этом поучительный урок:Делая больно ближнему, никогда не знаешь кому достанется эта пощечина. Любите ближних как себя, и будьте окуратны с ними.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.